Дзюдо

самооборона без зброї

Дзюдо (яп., дзю - «гнучкий», до: - «шлях») - філософія, спорт і військове мистецтво, що народилися в Японії й стали популярними в усьому світі. Основою дзюдо послужило дзю-дзюцу, основні правила й принципи тренувань і проведення змагань були сформульовані Дзигоро Кано. Датою народження вважається день підстави Кано першої школи дзюдо в 1882. Коротка історія дзю-дзюцу в Японії
У середньовічній Японії мистецтво бою без зброї досягло найвищого рівня розвитку, адже від ступеня володіння їм прямо залежало життя професійного воїна- самурая. Це мистецтво пройшло довгий шлях розвитку. Воно не раз міняло свою назву. Відомі трохи цілком самостійних систем рукопашного бою, які з'явилися історичними попередниками дзю-дзюцу - сумо, ерои-кумиути (боротьба у важкому доспехе «ерои») і когусоку (боротьба в полегшеному доспехе «гусоку»).
Правда, називати ці системи різновидами «бою без зброї» не зовсім правильно, тому що в дійсності вони містили в собі чимало прийомів з різними підручними засобами - ножами, метальними «зірочками» і лезами, ціпками, мотузками й т.д.
Tukapa-Курабэ й сумо
Джерела японського мистецтва рукопашного бою без зброї губляться в тумані часу. У древній Японії - як і всюди у тодішньому світі - боротьба була досить примітивною. От яке згадування про неї втримується в «Нихонги» («Анналах Японії») у тексті, що ставиться до 230 року до нашої ери:
«Придворні доповіли государеві, що в селі Тайму є доблесний чоловік по ім'ю Тайму-Але Кэхая. Він володіє величезною тілесною силою, може ламати рогу й випрямляти (залізні) гаки. Він завжди говорить людям: «Ви можете обшукати всі чотири сторони, але де той, хто зрівняється з мною силою? ПРО, як би мені хотілося зустріти з могутнім чоловіком, щоб померяться з ним силою (у сутичці) не на життя, а на смерть».
Імператор, почувши це, звернувся до своїх міністрів зі словами: «Ми довідалися, що Тайму-Але Кэхая - найсильніший (борець) в імперії. Є чи хто-небудь, хто міг би зрівнятися с їм? Один з міністрів вийшов уперед і сказав: «Ваш покірний слуга чув, що в країні Идзумо є доблесний чоловік по ім'ю Номи-Але Сукунэ. Бажано, щоб Ви послали за ним для випробування й (повеліли) поборотися з Кэхая».
У той же день імператор послав Нагаоти... щоб призвати Номи-Але Сукунэ. Тому Номи-Але Сукунэ прибув з Идзумо, і йому й Тайму-Але Кэхая негайно повеліли боротися. Ці чоловіки встали друг напроти друга. Обоє підняли ноги й штовхнули один одного. І Номи-Але Сукунэ зламав ударом ребра Кэхая, і ще раз ударив і зламав йому поперек, і так убив його».
Подібні змагання називалися « тикара-курабэ» - «порівняння сил». Це назва цілком адекватно відбиває їх суть. Саме сила, а не техніка й спритність визначали переможця у сутичці.
В V-VI століттях нашої ери на основі тикара-курабэ зложилася популярна дотепер боротьба гігантів - «сумо», точніше, її ранній варіант «сумаи». Незабаром вона одержала широке поширення. Перші достовірні відомості про проведенні змагань по сумо (сумаи) датуються 642 роком. Тоді при імператорському дворі під час свята в честь приїзду корейського посла відбулося змагання між воїнами з палацової стражи й охоронцями посольства. Відтоді подібні змагання стали проводити щорічно.
Початок

[Читати далі...]